Витки

Народна медицина українців — це складний комплекс, в якому знайшли поєднання позитивні емпіричні знан­ня, засоби лікувальної магії, народна традиція, а зго­дом — елементи професіональної медицини, явища ши­рокого міжнародного побутування і досвід місцевих спостережень. Багатство етнічних і регіональних форм, якими відзначаються народні методи лікування, пошу­ки і способи приготування ліків, їх асортимент і засто­сування становлять вдячний матеріал для проведення порівняльних досліджень, виявлення генетичних і етно­культурних зв’язків між народами.

Вивчення засобів і методів народного лікування українців у східнослов’янському контексті з урахуван­ням історичних, соціально-економічних, культурно-по­бутових факторів та екологічних умов свідчить про наявність як спільних, так і етнічно специфічних рис. Спільність ця в однаковій мірі властива всім структур­ним компонентам народної медицини. Переважна біль­шість способів і методів профілактики недуг, світогляд­ні уявлення про хвороби та їх причини, погляди на народних лікарів, як і самі засоби лікування, мають загальнослов’янське і ширше побутування. Особливо чітко це простежується в ділянці народної фітотерапії. Набір рослин, сфера їх застосування та назви у ба­гатьох випадках аналогічні (полин, м’ята, лопух, диви­на, підбіл, материнка). Спільні риси простежуються в народних уявленнях про світ рослин, оорядах, пов’язаних зі збором лікарських трав, хоч саме тут не менш яскраво виступає регіональна та локальна специ­фіка, обумовлена екологічними умовами та досвідом місцевих спостережень. Так, поряд із загально­слов’янською традицією приурочення збору лікарських трав до свята Івана Купала на Україні зафіксовано побутування традицій, пов’язаних з обрядовістю Зило­та. Багатство локальних варіантів виявляють рослинні лікарські форми (водні відвари та настої, горілчані настойки, відвари на молоці, сироватці, вині та горілці, настойки на меду, порошки, мазі тощо). При всьому багатстві видового складу рослинних засобів та різно­манітності лікарських форм зібрані матеріали дозволя­ють говорити про переважаюче використання рослин місцевої флори. Так, ряд рослин, широко вживаних в одному регіоні, мали обмежену сферу застосування, а то й зовсім не застосовувалися в іншому.

Ліки тваринного походження при тотожних засобах лікування в усіх трьох східнослов’янських народів від­різнялися способами приготування лікарських форм та сферою застосування. Зібрані матеріали дають підста­ву говорити про їх домінуючий характер у районах з переважаючим розвитком тваринництва.

Мінеральні засоби займали значно скромніше місце, порівняно з ліками рослинного та тваринного характе­ру. І цей фактор, характерний для усіх східнослов’янсь­ких народів, позначився як на видовому складі, так і на сфері застосування їх.

Наявність спільних рис як у самих способах і мето­дах лікування, так і в поглядах на хвороби та їх етіологію, народних лікарів, в народних методах діаг­ностики і профілактики в українців, росіян та білорусів свідчать про генетичну та культурну спільність цих народів. Дають підставу зробити такі висновки і добре збережені в усіх компонентах народної медицини схід­нослов’янських народів архаїчні елементи. У лікуваль­них засобах, способах приготування і вживанні ліків наявні сліди тотемізму, язичницьких культів. Найчіткі­ше виявились вони в ірраціональних засобах народної медицини —лікувальній магії, усі компоненти якої при тотожних лікувально-профілактичних функціях в усіх трьох східнослов’янських народів відзначаються ба­гатством форм, з переважанням тих чи інших у кожно­го з них. З видів лікувальної магії одним з найпошире­ніших у східних слов’ян, як і в інших народів, була словесна, іцо, як правило, рідко виступала у чистому вигляді, частіше переплітаючись і поєднуючись з інши­ми магічними діями.

Засоби народної медицини, безперечно, не повинні відійти у забуття. Сучасна наукова медицина й фарма­кологія своїм корінням сягають емпіричних народних

знань, набутих у процесі багатовікового досвіду, по­стійно збагачуються за рахунок народних надбань.

Вивчення народної медицини вимагає комплексного підходу, тісного співробітництва етнографів із спеціалі­стами медико-біологічного циклу наук (біологами, фар­макологами, лікарями різних спеціальностей), оскільки передбачає чітке размежування раціонального й ірра­ціонального, що можливе лише на підставі даних на­укової медицини. В свою чергу, етнографічні матеріали з народної медицини є важливим джерелом для вияв­лення нових раціональних медикаментозних методів та засобів лікування.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *