Витки
Народна медицина українців — це складний комплекс, в якому знайшли поєднання позитивні емпіричні знання, засоби лікувальної магії, народна традиція, а згодом — елементи професіональної медицини, явища широкого міжнародного побутування і досвід місцевих спостережень. Багатство етнічних і регіональних форм, якими відзначаються народні методи лікування, пошуки і способи приготування ліків, їх асортимент і застосування становлять вдячний матеріал для проведення порівняльних досліджень, виявлення генетичних і етнокультурних зв’язків між народами.
Вивчення засобів і методів народного лікування українців у східнослов’янському контексті з урахуванням історичних, соціально-економічних, культурно-побутових факторів та екологічних умов свідчить про наявність як спільних, так і етнічно специфічних рис. Спільність ця в однаковій мірі властива всім структурним компонентам народної медицини. Переважна більшість способів і методів профілактики недуг, світоглядні уявлення про хвороби та їх причини, погляди на народних лікарів, як і самі засоби лікування, мають загальнослов’янське і ширше побутування. Особливо чітко це простежується в ділянці народної фітотерапії. Набір рослин, сфера їх застосування та назви у багатьох випадках аналогічні (полин, м’ята, лопух, дивина, підбіл, материнка). Спільні риси простежуються в народних уявленнях про світ рослин, оорядах, пов’язаних зі збором лікарських трав, хоч саме тут не менш яскраво виступає регіональна та локальна специфіка, обумовлена екологічними умовами та досвідом місцевих спостережень. Так, поряд із загальнослов’янською традицією приурочення збору лікарських трав до свята Івана Купала на Україні зафіксовано побутування традицій, пов’язаних з обрядовістю Зилота. Багатство локальних варіантів виявляють рослинні лікарські форми (водні відвари та настої, горілчані настойки, відвари на молоці, сироватці, вині та горілці, настойки на меду, порошки, мазі тощо). При всьому багатстві видового складу рослинних засобів та різноманітності лікарських форм зібрані матеріали дозволяють говорити про переважаюче використання рослин місцевої флори. Так, ряд рослин, широко вживаних в одному регіоні, мали обмежену сферу застосування, а то й зовсім не застосовувалися в іншому.
Ліки тваринного походження при тотожних засобах лікування в усіх трьох східнослов’янських народів відрізнялися способами приготування лікарських форм та сферою застосування. Зібрані матеріали дають підставу говорити про їх домінуючий характер у районах з переважаючим розвитком тваринництва.
Мінеральні засоби займали значно скромніше місце, порівняно з ліками рослинного та тваринного характеру. І цей фактор, характерний для усіх східнослов’янських народів, позначився як на видовому складі, так і на сфері застосування їх.
Наявність спільних рис як у самих способах і методах лікування, так і в поглядах на хвороби та їх етіологію, народних лікарів, в народних методах діагностики і профілактики в українців, росіян та білорусів свідчать про генетичну та культурну спільність цих народів. Дають підставу зробити такі висновки і добре збережені в усіх компонентах народної медицини східнослов’янських народів архаїчні елементи. У лікувальних засобах, способах приготування і вживанні ліків наявні сліди тотемізму, язичницьких культів. Найчіткіше виявились вони в ірраціональних засобах народної медицини —лікувальній магії, усі компоненти якої при тотожних лікувально-профілактичних функціях в усіх трьох східнослов’янських народів відзначаються багатством форм, з переважанням тих чи інших у кожного з них. З видів лікувальної магії одним з найпоширеніших у східних слов’ян, як і в інших народів, була словесна, іцо, як правило, рідко виступала у чистому вигляді, частіше переплітаючись і поєднуючись з іншими магічними діями.
Засоби народної медицини, безперечно, не повинні відійти у забуття. Сучасна наукова медицина й фармакологія своїм корінням сягають емпіричних народних
знань, набутих у процесі багатовікового досвіду, постійно збагачуються за рахунок народних надбань.
Вивчення народної медицини вимагає комплексного підходу, тісного співробітництва етнографів із спеціалістами медико-біологічного циклу наук (біологами, фармакологами, лікарями різних спеціальностей), оскільки передбачає чітке размежування раціонального й ірраціонального, що можливе лише на підставі даних наукової медицини. В свою чергу, етнографічні матеріали з народної медицини є важливим джерелом для виявлення нових раціональних медикаментозних методів та засобів лікування.