НАРОДИІ МЕТОДИ ПРОФІЛАКТИКИ ЗАХВОРЮВАНЬ ЯК СУТТЄВИЙ ЕЛЕМЕНТ ТРАДИЦІЙНОЇ МЕДИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

В системі традиційних медичних знань профілактика захворювань належить до малодосліджених ділянок народної медицини. Все ж і на основі небагатьох даних етнографічної літератури та сучасних польових матері­алів можемо констатувати, що народні методи профі­лактики, як і терапії, зумовлювалися поглядами на етіологію недуг, поєднували раціональні дії з ірраці­ональними.

Безперечно, раціональним було вживання з метою профілактики деяких рослин, бактерицидні властивості яких підтверджені науковими даними.

Так, в усіх слов’янських і багатьох неслов’янських народів зафіксовано вживання з профілактичною ме­тою при ряді захворювань, особливо пошесних, часни­ку 2". Ще в Київській Русі його використовували як охоронний засіб від «морового повітря» 30°. Ця тради­ція стійко зберігалася і в кінці XIX та на початку XX ст. в українців, росіян та білорусів, відзначаючись різно­манітністю способів застосування. На Україні часни­ком натирали тіло, його носили на шиї, вішали над

колискою немовляти Зи1. Росіяни теж натиралися час­и — «ІП9

ником, носили його на хресті тощо.

Застосування часнику як оберегу в дитячій практиці зафіксовано у Білорусії (Вітебська губернія). Перед тим як нести дитину до церкви хрестити, мати пережо­вувала зубець часнику і «хукала» на неї, щоб уберегти від «уроку» 303. Білоруси вважали, що біля немовляти постійно повинен бути часник, рекомендували повісити йому на шию зубець часнику і не знімати, «каб дзіціні не шкодзілі ліхія вочи» 304.

Наукою у багатьох випадках підтверджена раціо­нальність таких спостережень. Так, доведено, що фітон­циди часнику вбивають різні мікроби, серед них — бак­терії тифу, холерні вібріони, дефтеритну паличку, за­тримують ріст туберкульозної палички та ін.

_ Подібні властивості, згідно наукових даних, має и цибуля. Тому доцільність вживання її як профілак­тичного засобу при епідемічних захворюваннях укра­їнським населенням Закарпаття та його сусідами — че­хами очевидна. Аналогічним був спосіб застосуван — ня — її рекомендували вішати у хаті під стелею, вва­жаючи, що вона очищає повітря 305. Як ладанку біля хреста на шиї з метою попередження пошесних недуг рекомендували носити її росіяни 30в. У Вологодській губернії разом з нею прив’язували ще й корінь лопу­ха 307. Білоруси теж у випадках епідемій і самі носили на шиї свіжу цибулю, і вішали її тваринам при епі­зоотія/ 308.

В аналогічних випадках в усіх трьох східно­слов’янських народів зафіксовано вживання ялівцю (звичайно, у місцевостях, де поширена ця рослина). Гілками ялівцю окурювали житло, гуцули розкладали з нього вогнища на дорогах, що вели із заражених місць 309. На Білоруському Поліссі під час епідемії розвішували в хаті на стінки гілки ялівцю, окурювали димом з них кімнату, де лежав хворий ЗІ0. У населення Вологодської, Вятської, Новгородської губерній та де­яких районів Сибіру окурювання ялівцем приурочува­лось до обрядів «чистого четверга» і здійснювалось з метою профілактики буквально усіх недуг. Іноді через палаючий ялівець перестрибували або переступали зп. Росіяни в аналогічних випадках застосовувала також верес, а білоруси — болотяне багно 312. Як раціональні треба розглядати й такі профілактичні заходи, як по­лоскання при цинзі ротової порожнини настояним на вині або пипі хроном, багатим, як доведено наукою, вітаміном «С» 3|3; вживання з метою попередження холери настою м’яти (у росіян) ЗІ кореня дягелю в українців Полісся та білорусів 3|5. Не викликає сумніву доцільність вживання з метою профілактики внутріш­ніх хвороб настоїв трави звіробою, відвару кореня кропиви — рослин, доброчинна дія яких на організм відома науці 3|6.

Очевидно, певне раціональне зерно містили й такі зафіксовані на Західному Поділлі (Тернопільська об­ласть) засоби, як вживання з метою профілактики захворювань горла багатих вітамінами відварів суше­них фруктів (яблук, груш, слив, вишень, черешень), хоча під впливом християнства вживання їх приурочу­валось до релігійного свята різдва 317.

Християнство наклало відбиток і на такі відомі усім східнослов’янським народам профілактичні засоби, які в народній уяві пов’язувались з посвяченою у вербну неділю (неділя перед Великоднем) вербою. Посвятивши в церкві, її несли додому і вдаряли нею усіх членів сім’ї, щоб забезпечити їх здоров’ям на увесь рік. Дії

супроводжувались відповідними примовками, аналогіч­ними в українців, росіян і білорусів, в яких, звичайно, висловлювалось побажання здоров’я. Наприклад, в ук­раїнців:

Будь великий, як верба,

А здоровий, як вода,

А багатий, як земля 3|8,

В білорусів:

Не я б’ю, верба б’є,

Хвора в лес, на вересь,

А здоровье — в кости.

Будь здоров, як вода,

А рости, як верба.

В росіян:

Верба красна, бей до слез,

Будь здоров 3|9.

В деяких місцевостях з метою профілактики реко­мендували їсти вербові бруньки. В західних областях України їх давали дітям, щоб не боліло горло (Львів­щина), щоб не захворіти на малярію (Тернопільщи­на) 320. Білоруси-пінчуки споживали по дев’ять вербо­вих бруньок з метою профілактики малярії та болю зубів 3*’.

Деякі обереги мали вузько локальне застосування. Любисток, наприклад, у мешканців Карпат вважався зіллям, що оберігає від укусу гадюки, так само і валері­ана та аконіт 3:г2. Російське населення Пермської губер-, нії подібними властивостями наділяло піон («марьин корень»), корінь якого рекомендували носити на шиї 323. В західних областях України, зокрема в ряді сіл Тернопільщини, корінь піона носили на шиї як профілактичний засіб від пропасниці 324. Мешканці По­лісся в аналогічних випадках вживали корінь бедрин­цю 325.

Ряд рослинних оберегів мали загальнослов’янський, навіть загальноєвропейський характер, побутування деяких зафіксовано навіть у дуже далеких між собою народів. Так, усім східнослов’янським народам власти­ве вірування, що зірваний на Купала полин гіркий (в деяких місцевостях чорнобиль, тобто полин звичайний) має властивість охороняти від болю попереку 326. З цією метою ним перев’язували поясницю на Купала. У ба­гатьох народів етнографами зафіксовано вживання та­

кого охоронного засобу від укусу гадюки, як ясен 327. Вірування про здатність ясенового дерева (його гілок, соку, кори, попелу) паралізувати гадюку побутувало не тільки на східнослов’янських землях. За свідченням

В. Деміча, про ці властивості ясену є згадки ще у Плінія 328. Дане повір’я знане у німців 329. В. Даль вка­зує на побутування його у народів Індії 33°.

Як бачимо, рослини, які протягом століть служили надійними джерелами лікувальних засобів, дуже часто виступають як обереги. Раціональність деяких очевид­на, про доцільність інших судити повинна наукова ме­дицина.

Цілий ряд мудро підмічених профілактичних заходів окреслювався в народі формулою «гріх». Гріхом вва­жалося їсти яблука до Спаса (19 серпня — н. ст.), бо лише тоді вони належно дозрівали. А споживання не­дозрілих могло викликати різні шлунково-кишечні за­хворювання. Не годилося також купатися до Івана (7 липня за н. ст.), що теж випраздане, оскільки рані­ше вода ще недостатньо прогрівається.

Деякі профілактичні засоби відповідали певним ви­могам гігієни. Такими були загальновідомі звичаї, як необхідність закривати на ніч посуд з їжею чи відро з водою, щоб туди не потрапив чорт, заборона їсти кільком однією ложкою, щоб не посваритись, або забо­рона мити посуд після заходу сонця тощо 33‘. І хоч пояснення таких звичаїз в народі було наївним, доціль­ність їх очевидна.

Не позбавлені раціональності такі традиційні профі­лактичні заходи, як заборона втиратися братам чи друзям одним рушником, бо обов’язково посваряться, полою сорочки, бо «будуть руки потирати» (зловжива­ти роботою) 332. Щоб не зустріти відьми, не можна було, не вмившись, виходити з хати. Щоб богородиця не поколала собі ніг, на ніч обов’язково треба було замітати хату. Перед тим, як сажати в піч хліб, треба було дочиста вискребти діжу і закрити її, бо інакше в мертвого буде відкритий рот. Заборонялось викидати крізь вікно кістки, щоб вовки не поїли худоби 333, вагіт­ній не слід було виливати перед порогом помиї, бо це відіб’ється на здоров’ї майбутньої дитини тощо 334. ґакі і подібні їм заборони, хоч і були виявом ілюзорних уявлень народу на ті чи інші явища дійсності, однак іх слід розглядати як певні санітарно-профілактичні нор­ми, раціональні в своїй основі. Бо хіба не відповідають правилам особистої гігієни заборона їсти однією лож­кою або витиратися одним рушником, чи полою сороч­ки, не виходити не вмившись на вулицю та ін. А строге дотримування правил обов’язково закривати посуд з їжею чи водою, дочиста вишкрібати і закривати діжу, в якій місять хліб, підмітати на ніч хату — хіба не говорять про турботу за чистоту житла й посуду, збере­ження продуктів харчування.

Деякі профілактичні засоби дитячих недуг пов’язу­вались із поведінкою вагітної жінки й були виявом турботи про майбутню матір. її намагалися відсторони­ти від важких робіт, оберегти від нервових потрясінь. Вагітній, наприклад, заборонялося лазити в піч та витрушувати сажу, бо в дитини буде задуха, носити перед собою в запасці нарубані дрова, бо між ними може попастися клин, і тоді в маляти буде грижа. Майбутня матір повинна бути дуже обережною під час ходьби, остерігатися, щоб не наступити на коромисло, бо інакше і в неї і в дитини будуть на ногах нариви (Харківщина) 335. Мешканці Чигиринського повіту (Чигиринський район Черкаської області) вважали, що майбутня дитина у таких випадках не держатиме добре голови ззе.

Небажані наслідки для майбутньої дитини, згідно загальнопоширених поглядів, матимуть місце, коли ва­гітна злякається чогось. Залежно від того, які чинники спричиняли переляк, варіювалися і наслідки. Побачить вагітна вогонь і, злякавшись, торкнеться рукою облич­чя чи іншої частини тіла — у немовляти на цьому місці буде «вогник» (родима пляма). Злякається собаки, кота чи іншої домашньої тварини і відштовхне її но­гою — новонароджений буде покритий шерстю то­що 337.

Не можна відмовити у раціональності такого засо­бу, що безперечно сприяв загартуванню організму, як зафіксований у росіян В’ятської губернії звичай щодня умивати холодною водою шию й груди або натирати їх льодом, якщо це зимою, щоб уникнути захворювань горла зза.

Однак багато профілактичних засобів мали ірраціо­нальний характер. Це, зокрема, стосувалося пошесних недуг — чуми, холери, які народ уявляв персоніфікова­но. Хвороби ці масово косили людність — і відповідно засоби профілактики носили громадський характер. Це, як правило, були різні магічні дії. Такими були відомі скрізь на східнослов’янській території та знані іншими слов’янськими народами звичаї оборювати село, обхо­дити його з процесією, ставити в чотирьох його кінцях осикові хрести, виготовляти за одну ніч полотно — своє­рідну жертву демонові хвороби, влаштовувати обід біля церкви тощо 339.

Більшість з них сягає своїм корінням далеких до­християнських часів, зберігаючи давні релікти народно­го світогляду. Так, на думку М. Висоцького, слідів обряду оборювання треба шукати в давніх міфологіч­них віруваннях, які в уяві первісної людини поєднува­лись з щорічною зміною зими весною. З зимою наші далекі предки поєднували уявлення про сон чи смерть природи, з весною — пробудження життя. В даному випадку оборювання символізувало вигнання смерті, хвороби. Давнім магічним засобом, застосовуваним при заклинанні злих духів різними народами, був і сам процес обведення замкнутою круговою лінією. Вважа­ється, що простір, обведений магічним колом, ставав недоступним для злих сил 340. Та й культ землі тут певним чином знайшов відбиття.

Сам обряд проходив майже скрізь однаково, відріз­няючись окремими деталями — складом дійових осіб, магічною атрибутикою тощо. Варіювалась кількість учасників обряду, їх віковий ценз, однак в усіх випад­ках обряд носив громадський характер, що теж дає підставу говорити про його давнє походження.

На Україні, як і в Білорусії та переважаючій части­ні російської території, в оборюванні села брали участь переважно жінки. В одних випадках — жінки різного віку, в інших — тільки молоді жінки, ще в інших — ста­рі баби і молоді дівчата, інколи — дівчата і вдови. І лише в деяких місцевостях в ньому брали участь хлопці та вдівці. Кілька чоловік тягнули соху, решта супроводжувала їх, інколи співаючи при цьому церков­ні пісні. Процесія тричі обходила (оборювала) село. В деяких місцевостях цей давній звичай доповнюється не менш давніми обрядовими діями з виразними сліда­ми язичництва. Так, подекуди в Рязанській губернії обряд оборювання закінчувався добуванням «живого» вогню, яким окурювали домашню худобу. Не менш цікаві звичаї, що живо доносять сліди жертвоприно­шення, зафіксовано в Тульській губернії. Оборавши село, жінки розпалювали вогонь і роздирали живу чорну кішку. Цей давній звичай добре зберігся і в обряді оборювання, записаному в селі Кузьмінському Рязанської губернії. Тут, згідно етнографічних даних, в 1892 р. в період епідемії холери мав місце факт, коли за рішенням громади, разом з покійником в яму кинули живу кішку. Аналогічні дані маємо з білоруської тери­торії (Мінська губернія). Тут же, щоб не допустити холери, треба було принести в жертву чорного кота, півня або щеня 342. За свідченням дослідників, такі тваринні жертви в першій половині XIX ст. були части­ми явищами в різних місцевостях досліджуваної те­риторії 343.

Як своєрідну жертву слід розглядати і таку магічну дію, як закопування на кожному перехресті доріг лада­ну, що здійснювали учасники обряду профілактичного оборювання села в Самарському повіті 344; або класти покійникові в могилу: якщо це жінка, то денце, гребінь і веретено, якщо чоловік — личаки і колодку, на якій плетуть личаки (Рязанська губернія) 345.

Залишки давніх жертвоприношень проступають і в добре збережених ще в кінці XIX ст. на території України й Білорусії магічних діях, спрямованих на попередження холери, які полягали в тому, щоб за одну ніч, починаючи від прядіння ниток, виткати полот­но. Залежно від місцевості його або спалювали до схід сонця за селом і всі мешканці повинні були «акурыцца гэтим дымам», що було найбільш раціональним 3"s, або вішали На ікону 347, хрест (на чому, без сумніву, позна­чився вплив християнства) 348. Так, у ряді випадків учасники походу несли ікони, співали церковні пісні34Э.

Християнізований характер мали відомі в усіх слов’ян такі магічні профілактичні засоби, як звичай ставити осикові хрести в чотирьох кінцях села чи зафік­сований на Гуцульщині звичай влаштовувати з охорон­ною метою біля церкЬи обіди для убогих 35°.

Давню основу і широку сферу побутування в народ­ній медицині слов’ян мало застосування з охоронно^ метою «наузів», «нав’язок», «амулетів», «оберегів» 351. В кінці XIX — на початку XX ст. такі обереги ще широ­ко застосовувалися в народній медицині українців, росіян та білорусів. *

Так, з метою оберегу від малярії, як свідчать етно­графічні записи, в різних місцевостях України рекомен­дували носити на шиї павучка, якого поміщали в шкар — лупу горіха (Полтавщина, Тернопільщина) 352, знайде­ну на дорозі висушену жабу (Вінниччина, Тернопільщи­на), око ведмедя або ріг оленя 353. На Ровенщині висушене праве око ведмедя користувалося великою популярністю як оберег від переляку у дітей 354. Так звані тваринні амулети (кігті, зуби, кістки та інші органи тварин або цілі тваринні організми) відомі бу­ли, очевидно, іще нашим предкам. Вони доносять до нас сліди універсального культу тварин. Такі амулети займали значне місце і в лікувальній магії росіян та білорусів. При малярії з профілактичною метою як талісман носили висушену жабу, линовище гадюки, а подекуди нанизані як намисто зміїні голови 355. Ана­логічно, за даними О. Афанасьева, у чехів як оберег від малярії рекомендували носити шкірку із впійманої на Юрія гадюки 356. Вживання з лікувально-профілактич­ною метою частин тіла змії має місце у багатьох народів і є свідченням прадавнього культу змій.

У північних російських губерніях амулетами вважа­лись вовчі та ведмежі зуби, щучі шелепи та зуби, кігті рисі. В Онежському повіті, наприклад, щоб у хату не ввійшла хвороба, вішали над дверима щучу щелепу 35?. На давній характер таких амулетів вказує Б. Рибаков. За його даними, ще в кам’яному віці люди носили як обереги зуби та кігті хижаків, які повинні були відганя­ти від людини усяке зло 358.

Маємо дані й про вживання в Росії як оберегів підвісок з кісток черепа і взагалі з кісток покійника. Білоруси, згідно записів П. Демидовича, як оберег від зубного болю носили зуби покійника 35Э. Цікаво, що в деяких місцевостях Білорусії обереги зберегли дав­ньоруську назву —«наузи».

За визначенням В. Даля, «пауз» або «наузд»— час­тина кінської збруї, найчастіше бляха, яку вішали коневі на шию. В давнину в таких «паузах» зберігались обереги від уроку («призору», «порчи»)—корені рос­лин, папірці з написами тощо.

В Росії за ними закріпилася назва «ладанка»— від вживаного з апотропеїчною метою ладану, дуже поши­реного в епоху християнства зео. Назва ця виявилася настільки стійкою, що «ладанками» їх називали і тоді, коли вживали як оберег не ладан, а інші предмети, яким приписували лікувально-профілактичні властивос­ті.

Етнографічні записи кінця XIX — початку XX ст. фіксують широке застосування таких оберегів, як мета­ли та мінерали.

Усі народи Європи наділяли апотропеїчними влас­тивостями залізо. На Україні у багатьох випадках охоронну функцію виконував залізний ніж. Його клали в колиску немовляті, щоб оберегти від уроку 362, брали з собою, коли несли дитину хрестити. За повір’ям, поширеним на Закарпатті, подорожньому не страшна ніяка сила, якщо при ньому буде ніж 364. Білоруси як профілактичний засіб від малярії носили залізне кіль­це, перстень; щоб оберегти себе від уроку, втикали в полу одежі голку 36S. В даному випадку голка несла подвійне магічне навантаження — як залізо і як гост­рий предмет, який сам по собі виступав як охоронний засіб від хвороб, нещасть, злих духів.

Як оберег кусочок заліза або будь-яку залізну річ рекомендували носити при собі росіяни, а на хатніх дверях біля порога прибивали залізну скобу або підко­ву, щоб хвороба не входила в хату, а залишалась на підковіЗСб.

З російської та білоруської території маємо дані про вживання як профілактичного засобу ртуті, в окремих місцевостях Росії — міді. Зокрема, у В’ятській губернії у випадках епідемії холери рекомендували з охоронною метою носити па шиї або під пахвою зашитий у ткани­ну кусок міді м7.

Як профілактичний засіб знаний в українців та росіян бурштин, хоч вживався він при різних захворю­ваннях. Мешканці східного Полісся застосовували но­го, щоб запобігти болю голови, рекомендували з цією метою носити бурштинове («лінтарне») намисто (село Слоут Глухівського району Сумської області) “68. На Волині його вживали як амулет в практиці дитячого лікування 369. В Карпатах його носили, щоб попередити утворення зобу 37°. В ряді губерній Росії він вважався незамінимим профілактичним засобом від жовтяниці (Орловська, В’ятська, Калузька губернії) 37‘.

У білорусів, за даними П. Демидовича, як оберег від жовтяниці виступає золото 372. У даному випадку, як і в попередньому, крім усього вступав у дію закон іміта­тивної магії («жовтуха» асоціюється з жовтим кольо­ром золота або бурштину). Щоб попередити золотуху, українці радили носити сережки з жовтого металу, «золота», як казали в народі 373, подекуди в Росії вважали, що для цього досить просто проколоти вуха (Орловська, Калузька губернії) “74.

Важко переоцінити ту роль, яку займали хліб та сіль в апотропеїчних обрядах східнослов’янських наро­дів 37s. В народній укпі це універсальні засоби від уроку. Шматок хліба, як і грудочку солі, зав’язували дітям в поділ сорочки, дорослим у хустку, яку носили на шиї, прив’язували до пояса тощо 376.

Дуже давні традиції, пов’язані з профілактично-ма­гічною функцією червоного кольору. В кінці XIX — на початку XX ст. вони чітко простежуються в народній профілактиці дитячих захворювань. Скрізь на Україні, щоб оберегти дитину від уроків, перев’язували їй ручку червоною ниткою. Так само чинили і білоруси 3». За віруваннями росіян, дев’ять ниток червоної шерсті на шиї дитини оберігає її від скарлатини, а пов’язки з червоної шерсті на руках і ногах — від малярії. Подібні погляди зафіксовано й у західних та південних слов’ян. Чехи, наприклад, вірили, що червона пов’язка охороняє дитину від чарів. Серед обрядів, виконуваних майбутні­ми матерями у Болгарії в так званий «бабин день», має місце й такий: вагітна отримує від баби-повитухи моток червоної шерсті, яка повинна сприяти швидким і безбо-

• 17й

лісним родам.

Надійним талісманом, здатним охороняти від усіх недуг, в українців, як і в росіян, вважалась «сорочка». Загальнопоширеним було повір’я, що того, хто наро­дився в «сорочці», оминають усі біди, хвороби та не­щастя. Згідно вірувань, зафіксованих у росіян, від хвороб застраховані ті, у кого багато «родинок», люди,

• 379

тіло яких покрите густим волоссям ТОЩО.

Наївними видаються такі, зафіксовані скрізь на східнослов’янській території, профілактичні засоби, як спроба заховатися від хвороби, найчастіше пошесної або малярії, обдурити її. Щільно закривши віконниці та зачинивши на замок двері, на них вішали табличку з написом: «Нема нікого вдома», «Приходь вчора» тощо 38°. Іноді зустрічалися й іменні написи. Наприк­лад, «Нема дома раби божої Наталії» (Тверська губер­нія) 381. В кінці XIX — на початку XX ст. такі заходи ще широко побутували в лікувальній магії. Сліди дав­ніх поклонінь силам природи дійшли у звичаї, побуту­вання якого зафіксовано на початку XX ст. у росі­ян,— відносити оброк лісовому з проханням оберегти від «огневиць» (один з видів пропасниці) 382.

Підсумовуючи сказане, слід зазначити, що методи профілактики, застосовувані у практиці народного са­молікування українців, як і в росіян та білорусів, поєд­нували раціональні дії, в основі яких лежав багатовіко­вий досвід, з ірраціональними. Одні й другі у багатьох випадках аналогічні та відрізняються незначними дета­лями. Є серед них явища, що зберегли сліди давніх культів, на інші наклало відбиток християнство.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *