МАГІЯ ДІЙ, ПРЕДМЕТІВ, ЧИСЕЛ

Широко вживались в лікувальній магії українців, як і багатьох інших народів, різноманітні ме­ханічні дії, спрямовані на те, щоб вигнати хворобу з людини. Досягали цього різноманітними способа­ми — залякуванням, «загризанням», «потопленням» в річці, передачею іншій людині; перенесенням на інший предмет тощо. Всі вони базувались на дії принципів катартичної (очищувальної) магії, яка, за словами

С. Токарева, найближча до раціональних методів ліку­вання і найтісніше з ними зв’язана 1б7.

Це можна сказати про широко побутуючий в укра­їнців, як і росіян, білорусів, метод «загризання», який полягав у тому, що болюче місце кусали зубами. У ряді випадків такий своєрідний масаж розширював судини та поліпшував кровообіг. Арсенал хвороб, при яких вдавалися до цього методу, ідентичний в усіх трьох східнослов’янських народів. В такий спосіб лікували, як правило, опухи, нариви, бородавки, грижу у дітей 168. Причому мешканці центральних районів України (Ки­ївщина, Полтавщина) переконані, що це може робити тільки «первинець» (перша дитина) І69. На Закарпатті, навпаки, вважали, що «загризати» або «закусувати» різноманітні болячки, нариви, опухи, бородавки пови­нен «мазільник» (наймолодша дитина). В даному ви­падку загризання тільки імітували, наближаючи губи до болючого місця та робили рух, подібний до укусу, при цьому говорили примовку: «Гам, зім тя, днесь тя віжу, а завтра та не посліжу від днешнього днека то твого віка» . Процедуру повторювали три — дев’ять разів.

У росіян Пермської губернії теж вважалось, що прикушувати «лом» у руках чи ногах повинен «послі — диш» і робив він це тричі, злегка покусуючи хворе місце т. У Вологодській губернії таку ж кількість разів «прикушували» нарив на пальці («иогтовицу»), су­проводжуючи її примовкою: «Не тебя я палец кусаю, а злую лихую ногтовнцу, чтобы не было ее никогда» иг.

«Загризання» дуже поширене у білорусів. Вони вва­жали, що крім знахаря «вигризати гризь» міг ще єди­ний син у батьків |73. Як правило, у них ця процедура проводилась у бані, і «вигризання» поєднувалось з своєрідним масажем (болюче місце вдаряли віником) та замовлянням: «Грызь-грызаница. Выступи с живота, со всех жил-пожмл. Ты мне коза, а я тебе волк. Я тебя

174

СЪСМ» .

В деяких випадках раціональним було ставлення горщика. Метод цей, знаний в народній медицині ба­гатьох народів, був спрямований на вндалеїшя хвороби з організму шляхом «висисання». Практикувався він при зрушенні шлунку, що часто траплялося при піднят­ті тягарів («надсада», «поруха»— в українців; «парушэння»—у білорусів, «сорван пуп»—в росіян), інших хворобах шлунку, захворюваннях матки (поши­рена в народі назва «золотник»— спільна в українців, росіян та білорусів), болях попереку простудного ха­рактеру. В останньому випадку він справді міг викли­кати доброчинну дію, бо діяв за принципом банок. Однак нескладна ця процедура, що проходила скрізь однаково (в горщик кидали трошки запаленого пряди­ва або паперу і ставили на живіт, попередньо змастив­ши його), у багатьох випадках, зокрема при виразці шлунку, апендициті була дуже небезпечною і часто призводила до трагічних наслідків.

Метод «висисання» практикувався в народній педі­атрії при лікуванні уроків. Найчастіше злизувала уроки з чола дитини мати. М. Сумцов вважає метод «виси­сання» чи «злизування» уроків одним з найдавніших у багатьох народів, вбачаючи в ньому прямий зв’язок з інстинктом материнства |75.

На Закарпатті вважали, що таким способом можна позбавити дитину родимих плям. Для цього мати по­винна була щоранку натще злизувати язиком цей знак, говорячи: «Як слина ісходе, так щоб це розходилося». На Бойківщині таким способом «злизували» пере­ляк |76.

У практиці дйтячого лікування на переважній біль­шості території України (крім Карпат і Прикарпаття) широко застосовувався метод викачування яйцем, хліб­ним м’якушем 177 тощо. Викачували ляк, пристріт, під­вій. Численні описи кінця XIX — початку XX ст., як правило, однотипні. Свіжим курячим яйцем качали по голівці, обличчю, спині — всьому тілу дитини або до­торкались ним кілька разів до болючого місця, супро­воджуючи дії відповідними примовками 178. Розбивши яйце, кидали його собаці, сподіваючись, що та вибреше ляк 179, виливали під поріг 18°, закопували там, Де схо­дяться три плоти

Аналогічний метод побутував у росіян та білору­сів 182. Українці, росіяни, білоруси лікували недуги цьо­го типу «завірчуванням», «провірчуванням» чи «вимі­рюванням». Хвору дитину міряли ниткою вздовж і вшир по простягнутих в сторони руках. Ставили її на поріг, на рівні голови робили в дверях дірку, клали в неї нитку і забивали кілком 183.

В деяких місцевостях (Київська, Вінницька, По­лтавська області) самої нитки було не досить. Разом з нею «завірчували» обрізані на руках і ногах нігті та трошки волосся |84. Вірили, що хвороба минеться, коли хворий хоч на волосинку переросте її 185. Волосся — засіб, знаний в лікувальній магії багатьох народів з глибокої давнини 186. Його властивість постійно рости спричинилась до того, що наші далекі предки наділяли його особливою магічною силою. І зрізання волосся можна розглядати, з одного боку, як профілактичний засіб, бо, за світоглядними уявленнями наших предків, через волосся найшвидше може проникнути дух хворо­би, а з другого — як своєрідну жертву. У росіян Туль­ської губернії дитину перед тим як міряти, клали на постелений шерстю вверх кожух і обрізали по кусочку шерсті в головах хворого, ногах і під спиною ‘®7. Шерсть тварин по аналогії з волоссям відігравала таку ж важливу роль у лікуванні. У білорусів вимірювання ниткою поєднувалося з іншими магічними діями. Нитку тричі обносили навколо голови хворого, а потім спалю­вали 188. Залежно від місцевості, магічні дії, які супро­воджували вимірювання, дещо відрізнялися. Подекуди нитка повинна була бути обов’язково червоною, або кілок, яким її «завірчували», мав бути тільки осиковий, бо осика в народній уяві вважалась добрим засобом від усякої нечистої сили |89. На Полтавщині замість вби­вання кілків наливали туди свяченої води 190 тощо.

По-різному варіювали способи залякування недуги. Найпоширеніший — зненацька облити хворого холод­ною водою. Були серед них і досить негуманні. У Верховинському районі на Гуцульщині психічно хворих шмагали осиковими різками майже до втрати свідомос­ті. Такий метод знаний і в росіян. Важко хворих з високою температурою та маренням вдаряли вересом по ногах |9‘, лунатиків, вивівши вранці до схід сонця («по утренним зорям») надвір, шмагали віниками |92. В народній медицині білорусів, як свідчить М. Никифо- ровський, його застосовували в практиці дитячого ліку­вання. При гострих шлункових болях у дитини мати робила так звану «паринку по пузи», тобто сікла дити­ну прутом по животі |93. В усіх наведених прикладах робили це з метою вигнати хворобу, яка мислилась персоніфіковано, або нечистого, який спричинив дану недугу, поселившись в організмі хворого.

За даними сучасних польових досліджень, подеку­ди, зокрема в Карпатському регіоні, цей метод побутує в народній медицині при лікуванні психічних недуг і сьогодні. Однак, користуючись ним і надалі, сучасні народні лікарі трохи інакше пояснюють його. Психічні захворювання, як цілком слушно вони вважають, ви­кликаються глибоким душевним потрясінням, по ана­логії і лікувати треба відповідними стресами.

У ряді випадків бійку лише імітували. У росіян та білорусів, як фіксують етнографічні джерела кінця XIX — початку XX ст., при болях попереку, зокрема радикуліті (на означення цієї недуги у росіян, як і білорусів побутувала спільна назва «утин»— від давньоруського дієслова «тяти», «утяти», яке в сучас­ній мові вийшло з ужитку), «висікали» чи «рубали», «утин» І94. Сама процедура проходила майже ідентич­но. Хворого, як правило, клали на порозі, злегка вдаря­ли або робили вид, що вдаряють сокирою по спині. При цьому у росіян Самарського повіту хтось з вулиці питав того, хто рубав: «Что рубишь?». «Утину»,— звучала відповідь. «Руби гораздо, чтобы больше не было» |95. Аналогічні дії зафіксовано у росіян Новгородської, Вологодської та Орловської губерній |96.

У білорусів знахар, виконуючи цю дію, приказував: «Утин, утин, не утинайся и из спины выступайся — не я тебе говорю — сам господь тебя выгоняет и в спине жить не позволяет» |97. Примовка ця — релігійного змі­сту і явно пізнішого походження.

Іноді, навпаки, вдавалися до цілком протилежних засобів — хворобі старалися догодити, вмовити ТІ, на­зиваючи пестливими іменами. Звичай цей, що мав за­гальнослов’янський характер, широко побутував в кінці XIX — на початку XX ст. Сліди його зберігають при­мовки. Спалюючи «бишиху» (село Бражинець на Жи­томирщині), її просили: «Бишихо-матінко, бишихо-кві — точко, я тебе прошу, я тебе молю, тут тобі не па­нувати».

«Переполоше, ясни паничу…»— зверталися, замов­ляючи переполох (Вінниччина). Маємо відомості, що в 90-х роках XIX ст. під час спалаху епідемії віспи в Луцькому повіті широко практикувався як профілак­тично-лікувальний метод частування: стіл покривали білою скатертиною, ставили на ньому горілку, чарку, хліб, «пальку» (свячену паляницю), свячену сіль, а в скоромні дні — ще й масло та сало |98. Вірили, що побачивши таку пишну гостину на свою честь, хвороба відступить і перестане мучити людей.

В Карпатах на початку XX ст. теж було прийнято під час епідемій влаштовувати обіди біля церкви 199. Такі заходи, що супроводжувалися, як правило, людни­ми зборищами, не тільки не викликали бажаного ефек­ту, тобто припинення епідемій, а навпаки, сприяли розповсюдженню її.

Повним запереченням елементарних санітарно-гігіє­нічних норм були й зафіксовані в кінці XIX ст. в різних губерніях Росії способи, що застосовувались при ліку­ванні віспи. В них знайшли відображення погляди народу на інфекційні недуги, відбилось шанобливе ставлення до віспи, уособлення її в образі «дорогої гості». «Оспица-матушка», «Оспа Ивановна»,— звер­тались до неї 200. За даними О. Макаренка, в Єнісейсь­кій губернії прийнято було «кликати віспу» («ззать оспу»), ІІри появі віспи в селі до хворого приводили святково одягнених дітей і звертались: «Воспа Воспи — новна. Пожалуйте к нам, будем пряником кормить и вином поить». Хворих цілували тричі, підносили до них дітей 201.

Дуже поширеним як один з лікувальних був спосіб передачі недуг, оснований на дії закону парціальної магії (частина замінює ціле). Він вживався як у зна­харській практиці, так і в домашній селянській терапії.

Самі способи передачі при певній різноманітності не відзначалися багатством локальних варіантів. Загаль — нопоширеною, наприклад, була думка, що хворобу можна передати іншій людині, якщо віднести на роздо­ріжжя і залишити там трошки волосся і нігті хворого, сорочку або іншу частину його одягу. Могли бути й інші предмети — хліб, яйце, горщик з кашею, над якими попередньо промовив примовку знахар, монету, рушник або просто шматинку, якими обтирали тіло хворого. Будь-який з цих предметів несли на роздоріж­жя, той, хто їх піднімав, той забирав і недугу. Могли ці предмети й просто підкидати тому, кому хотіли пере­дати хворобу 202.

У Володимирській губернії, наприклад, хворого кла­ли на сіно, яке потім перекидали у двір того, кому хотіли передати хворобуг03. Спосіб передачі відомий в однаковій мірі усім східнослов’янським народам, як і багатьом іншим. Певна локальна своєрідність пов’яза­на з предметами, які вживались при цьому.

Часто недугу намагались передати тварині — соба­ці, кішці. По-різному варіювалися способи передачі в таких випадках. Один із загальновідомих, застосову­ваних при лікуванні туберкульозу у дітей («сухоти», «сухотка», «сушець»), загальному виснаженні (у росі­ян на означення такого стану організму є цікавий термін «собачья старость») полягав у тому, що хвору дитину купали разом з кішкою чи собакою, вірячи, що хвороба прийде на дану тварину 204. Іноді хвору дитину купали у воді, в якій перед тим мили чорну вівцю (Черкаська область) 205, або відварі живцем звареного чорного поросяти. На Тернопільщині обмежувалися тим, що воду, в якій купали дитину, виливали на кота чи собаку з словами: «Втікайте, сухоти, на пса (кота)

• • • 207

1 СТІЧНІ плоти» .

У росіян та білорусів набув поширення спосіб пари­ти хвору дитину разом з щеням у лазні. При цьому вдаряли їх по черзі три рази віником зі словами: «Щенок, возьми свою старость» 208.

В деяких місцевостях способи передачі ускладнюва­лись іншими магічними діями. Так, у Курській губернії, за даними Г. Попова, щоб перевести з дитини на соба­ку «полуночник» *, саджаючи в пічку хліб, брали з кожної хлібини по куску тіста, робили з нього кульки (кількість повинна була бути магічною — девять) і кидати їх собаці 209. В інших, навпаки, такі способи дуже спрощені. У Вологодській губернії при шкірній висипці досить було змазати болючі місця сметаною і дати полизати їх собаці 2|°. «Курячу слігтоту> пере­давали курям, тобто ходили в курник, де обливалися холодною Водою або їли там варену гов’яжу печін­ку 21І якщо в першому випадку лікувальна дія носить ірраціональний характер, то в другому раціональний елемент очевидний. Печінка як продукт харчування при даному захворюванні рекомендується й науковою ме­дициною.

Жовтяницю чомусь завжди і скрізь намагалися пе­редати щуці. Хворим на цю недугу рекомендували дов­го дивитись у посуд з водою, куди поміщали щуку. Такий спосіб зафіксований в ряді місцевостей дослі­джуваної території 2|2. Хоч не виразно, він зберіг сліди культу води, а в зв’язку з цим і істот, що населяли водну стихію.

Дуже поширеним було лікування за принципом імі­тативної магії, що базувалася на аналогії між уявлю — ваною причиною хвороби або її ознаками і застосову­ваними засобами. Народна уява була дуже багатою на творення аналогій. До уваги бралася зовнішня подіб­ність, схожість дій, спорідненість назв.

Сліди імітативної магії виразно проступають у ціл­ком раціональному способі лікування рослинними засо­бами. Українці, за законом подібності, жовтяницю лі­кували квітками нагідок, безсмертника 2|3, відваром моркви 2М. При маткових кровотечах вживали квіти червоного піона, при білях — білої конюшини, настой­ку білої лілії215 тощо. В аналогічних випадках вжива­лись деякі з них (біла конюшина, морква) в інших слов’ян (білорусів, наприклад) 2|°. В уяві останніх ви­творилась цікава аналогія між хворобою «колтуном> та омелою. Згідно зовнішньої подібності вважали, що кол­тун із спутаного волосся легко перейде на такі ж спутані та липкі гілки омели. З цією метою мили голову у відварі рослини або прикладали її безпосередньо до голови*". За цим же принципом росіяни Пермської губернії вживали деревій з рожевими квітками при маткових кровотечах, а з білими — при білях 218.

Схильність до аналогії, як цілком слушно зазнача­ють дослідники народної медицини М. Внсоцькин,

В. Деміч — один з улюблених прийомів в лікуваль­ній магії багатьох народів 219. У ряді випадків він не позбавлений елементів раціоналізму. Так, наукою дове­дена ефективність квітів нагідок при захворюванні печі­нки, як і кровоспинні властивості деревію 220.

Іноді подібність зводилась до своєрідної гри слів. Подекуди на Україні хворим на «соняшниці», «сояш — ниці» рекомендували пити відвар квітів «глухого» со­няшника, тобто такого, на якому немає насіння (село Грунь Сумської області) 221. Спорідненість назв лежить і в основі лікування ячменю — у вогонь кидали зерна

ячменю. Цей спосіб, поширений не тільки у східно­* • • і 222

слов янських народів, а и інших слов ян.

Цікавий спосіб лікування захворювань горла в ук­раїнців та білорусів: його полоскали водою, яку перед тим переливали через гортань вовка, бажаючи набути таким способом силу вовчої горлянки 223.

Українці за законом подібності при жовтяниці реко­мендували протягом трьох днів вранці з’їздати натще курячий жовток, вмиватися водою, в якій мочили чер­воне намисто 224, дивитися в церковну чашу 225. Диви­тися у церковну чашу радили і при золотусі. Росіяни в даному випадку вважали необхідним мати при собі «золотий» (жовтий) хрестик, сережку, золоту нитку з попівської ризи 226.

На Поділлі хворих на епілепсію («чорна хвороба») під час приступу накривали чорною хусткою 227. Іноді проводили аналогії з предметами настільки далекими, що стає незрозумілим, в чому ж вбачала схожість народна уява. Наприклад, один з багатьох способів лікування епілепсії у росіян полягав у тому, що хворо­му давали проковтнути живого в’юна. Суєвірна терапія мусила, очевидно, вловлювати якийсь зв’язок між судо­рожними діями епілептика і рухами в’юна 228. Важко пояснити і такі, основані на принципі аналогії, способи, як натирання штукатурною щіткою 229 або ситом 230 при шкірній висипці.

В лікувальній магії, як і магії взагалі, особливого значення надавалось часові здійснення тих чи інших дій. За народними віруваннями, будь-які дії, звичайні речі в певні Дні, певні моменти набували магічних властивостей. За свідченням П. Богатирьова, це так

■ ■ • ° ‘ПІ

звані перші дні— першии день року, одруження та ін. Матеріали з української території, які є у на­шому розпорядженні, засвідчують, що у багатьох місцевостях України особлива роль закріплена за пер­шим четвергом місяця. На Вінниччині, як занотував

С. Верхратський, один із способів лікування епілепсії («чорна болєзнь») полягав у викачуванні її в перший четвер місяця. І взагалі тут вважалося доцільним всі лікувальні засоби проти «чорної болєзні» застосовува­ти лише в перші четверги Z3Z. З першим четвергом зв’язане лікування пропасниці на Чернігівщині. В цей день хворого обливали водою, одягнувши лише в со­рочку, яку потім знімали і на три дні залишали в хаті, де проводився даний обряд 233. В Житомирській області найбільш помічним вважалось зілля, зібране у перший четвер травня 234.

В усіх східнослов’янських народів цілющою силою наділялись усі предмети, посвячені у «великий», «чис­тий» четвер. Літературні джерела подають відомості про лікувальні властивості «четвергової» солі, води, хліба, свічок, навіть попелу 235 тощо. Як засвідчують етнографічні матеріали, магія часу під впливом христи­янства поширюється на дні релігійних свят, підпоряд­ковує собі релігійну атрибутику, наділяючи магічними властивостями всі предмети, так чи інакше зв’язані з релігійними святами.

В українців цілющими вважались усі ритуальні страви, пов’язані з обрядовістю різдва. Святовечоровий мед рекомендували при болях горла. Часник, що теж належав до ритуальних страв, був незамінимим засо­бом при простудних захворюваннях, головному болі тощо. Подекуди в Карпатах наділяли різнобічними лі­кувальними властивостями «керечун», «кречун» (обря­довий хліб, який колись стояв у кожній хаті на столі протягом усіх зимових релігійних свят). В середину «керечуна» клали потроху усіх продуктів, і при найріз­номанітніших захворюваннях хворим давали з’їсти шматок з середини «керечуна» 236. Магічного значення надавали й іншим предметам. Святовечорову свічку, наприклад, і прядиво, яким обв’язували «керечуна», застосовували при «спалюванні рожі» 237. Сіно, що ле­жало в цей вечір на столі, вживалося для підкурюван­ня при різних недугах 238. В аналогічних випадках ви­користовували солому, якою притрушували в цей день долівку 2°а. А святовечірніми помиями рекомендували умиватися при уроках 240.

Магічні властивості приписували і ритуальним стра­вам та предметам, які застосовувались у великодній обрядовості. Борошно, яке залишилось від паски, свя­тили й використовували як присипку при ранах, чиря­ках 241. Лікувальними властивостями наділяли й саму паску, від якої відрізали кусочки і зберігали як лік 2І*. Щоб забезпечити себе добрим здоров’ям на цілий рік, їли великодній хрін. Знаходили застосування в ліку­вальній магії українців писанки, свячена верба тощо.

Свячену вербу та свячене яйце вживали з лікувальною метою і росіяни та білоруси. У росіян зафіксова-но повір’я, яке явно суперечить вимогам наукової медици­ни:: якщо важко хворому дати з’їсти писанку, яку одержав при христосуванні від священика і протягом трьох років зберігав її на божнику під іконами, він

94 %

одужає.

Загалом, у лікувальній магії росіян та білорусів, як свідчать етнографічні джерела, ритуальні страви, пред­мети, пов’язані з різдвяною та великодньою обрядовіс­тю, займали значне місце. У них, особливо у росіян, перевага віддавалася предметам, що мали зв’язок з своєрідними і численними «великочетверговими обря­дами». Це згадувана вже «четвергова» сіль, способи виготовлення якої мали локальну своєрідність, хліб, який подавався до столу в цей день, куски і крихти якого, що залишились на столі, старанно збирали і зберігали на ліки 244, свічки, з якими стоять при читанні 12 євангелій у цей день 245, та ін.

На всій досліджуваній території зафіксовано вжи­вання у лікувальній магії таких церковних атрибутів, як хрести, ікони, вінчальні свічки, царські врата. В усіх трьох східнослов’янських народів знаний як лікуваль­но-профілактичний засіб у випадках епідемій обхід з іконами кругом села, обмивання хворого при ряді за­хворювань водою, якою обмивали ікони (іноді такою водою поїли хворого) 24в. Давній загальновідомий, вживаний в акушерській практиці засіб — відкривання царських врат при важких пологах 247. В деяких губер­ніях Росії лікувальну функцію виконував церковний дзвін. У В’ятській губернії під дзвін носили переляка­них дітей, Калузькій — водили «кликуш» 248.

Якщо у деяких з релігійних засобів (предмети пов’язані з різдвяною, великодньою та обрядовістю великого четверга) відчувається зв’язок з часовою ма­гією, зокрема магією перших днів, то в інших (церковні атрибути) він повністю втрачений.

Можливо, під впливом магії перших днів лікуваль­ними властивостями наділяли цілий ряд предметів з порядковим номером — перший. В Городищенському районі Черкаської області рани від порізів серпом, мочи­ли у відварі з першої зжатої жмені жита 249. На Він­ниччині, щоб уникнути пропасниці, в сінях під комином вішали у торбинці першу гречану галушку 25°, в цій же місцевості при затримці менструального циклу радили пити відвар з першого цвіту піона 25‘.

Магія перших днів, перших предметів тісно пов’яза­на з числовою, яка своїм корінням сягає в глибоку давнину. Численні магічні способи лікування, в яких числова магія відіграє далеко не останню роль, під­тверджують думку автора спеціального монографічно­го дослідження на цю тему А. Бородіна, що найбільш вживаними в лікувальній магії були цифри «три» і «дев’ять». З давніх давен оточені різноманітними по­вір’ями, вони вважались символами мудрості, долі, знань 252. Число «три», наприклад, зустрічається в релі­гійних віруваннях багатьох народів. Ще древні вавіло­няни поклонялись трьом божествам — Сонцю, Місяцю та Венері. Трьох богів — Гора, Осіріс та Ізіда — знали в Єгипті 253. Християнський бог теж виступає в трьох особах — бог-отець, бог-син, бог-дух.

Маємо чимало прикладів з різних місцевостей Укра­їни, як і з Білорусії та Росії, що свідчать про повторю­ваність окремих магічних дій та способів лікування певну кількість раз, найчастіше три або дев’ять. При сухотах — це купелі у воді з «дев’яти бродів» (Бойків- щина) 254, трьох криниць (Чернігівщина) 255, відварі трави з дев’яти меж (Дніпропетровщина) 256. Хворих на «скусу» * рекомендували скупати дев’ять разів у відварі кореня явора 26/, кволих, виснажених недугою дітей — таку ж кількість разів у відварі вовчуга («дев’ясилу») 258, при болях у суглобах кінцівки мо­чили дев’ять разів у відварі «цвітини» (сіна) 259, а при застарілому ревматизмі радили прийняти дев’ять ванн беладонни (Великоберезнянський район Закарпатської області) 260. Росіяни при туберкульозі, «сухой стени» * купали дітей у воді з трьох криниць, до якої додавали три жмені землі (Тульська губернія) 261, давали попити трошки води, в яку капали по три краплі воску з трьох свічок (Рязанська губернія) . Білоруси від укусів скаженої собаки лікувались хлібом, взятим з дев’яти хат, при вивихах накладали пов’язки з дев’яти вузлів житньої соломи тощо 263.

Таких прикладів можна назвати безліч. Ними рясніє етнографічна література другої половини XIX — початку XX ст. З цими двома числами, як прави­ло, пов’язані усі відомі способи лікування від укусу гадюки (місце укусу тричі змивали «непочатою» або «наговорною» водою, три або дев’ять разів проказува­ли примовку), «відгашування» уроків (звичайно у воду клали, рахуючи назад, дев’ять вугликів). Три або дев’ять разів найчастіше повторювали замовляння.

У ряді випадків магічні слова супроводжували ціл­ком доцільні лікувальні дії. Це можна сказати про купелі з лікарського зілля і взагалі способи траволіку­вання. Скрізь на території західноукраїнських земель популярним в’яжучим засобом вважався настій зеле­них плодів горіха, рецепт приготування якого мав своє­рідну локальну специфіку. У Косові на Гуцульщині нас переконували, що з цією метою треба брати по три горіхи з дев’яти горіхових дерев 264.

Цілий ряд магічних засобів вражають безпорадніс­тю. Маємо відомості про вживання з лікувальною ме­тою людських та тваринних екскрементів, причому, не тільки для зовнішнього вживання у виді зігрівальних компресів, а й як внутрішнє 265. Та якими б безглуздими не видавались вони нам сьогодні, в них є своя логіка. Вони випливають з властивого усім народам культу тварин, згідно якого носієм магічної сили виступала не тільки тварина як така. Магічними функціями наділя­лись частини її тіла, окремі внутрішні органи, їх виді­лення тощо. Такі способи — залишки давніх реліктових форм, що дають підставу говорити про стійкість еле­ментів лікувальної магії.

Як свідчать літературні джерела та польові матеріа­ли, широко використовувались так звані «трупні засо­би», тобто частина тіла покійника, предмети, безпосе­редньо чи посередньо з ним зв’язані (земля з цвинта­ря, тріски з домовини, порох з хреста) тощо. Широку географію побутування мало властиве багатьом наро­дам вірування в магічну силу кісток покійника 266. В основі його, як гадають вчені, лежить ідея анімізму, Кістки, як і волосся, в уяві наших предків наділялись особливою магічною силою, бо мали здатність зберіга­тись, не руйнуючись. Скрізь, наприклад, було прийнято болюче місце натирати або обводити знайденою на дорозі чи на цвинтарі кісткою 267. Українці Закарпаття вдавалися до такого засобу, щоб позбутися борода­вок 268. При болі зубів, зобі торкалися до них рукою покійника, болі горла — зав’язували на шию хустку від покійника 269, п’яниць поїли водою, в якій мили покій­ника, давали пити горілку, в яку опускали монету, що її клали в рот покійнику 270.

Близький до них і спосіб «ховати» епілепсію, зафік­сований Г. Поповим у росіян. Він полягав у тому, що під час приступу хворому відрізали шматок від сороч­

ки, і коли в селі був покійник, клали цей кусок у домовину. Так повторювали дванадцять разів 271.

Такі й подібні їм способи крім явно виражених анімістичних поглядів, очевидно, мають певний зв’язок з давнім культом предків, вірою у залежність благопо­луччя живих від померлих. Підводячи підсумок сказа­ному, зазначимо, що в народній медицині східно­слов’янських народів знайшли застосування різні види лікувальної магії з переважанням словесної.

Магічні способи й дії, будучи, як правило, монопо­лією знахарства, вживались певною мірою і в традицій­ній побутовій медицині. Вони нерідко поєднувались з раціональними засобами лікування, що, власне, було однією з причин успіху знахарської медицини в народі.